История, если честно, взята из учебника по риторике. Но, блин, это непередаваемо...

Чудового травневого ранку Енді Гіббенс йшов нью-йоркським Центральним парком на співбесіду щодо майбутньої роботи. Він був настільки стурбований своїм майбутнім, що не помічав навколишню красу: молодого листя на деревах, сонячних променів, які віддзеркалювались від озера. Раптом його увагу привернув жебрак, поряд з яким стояв плакат: "Я СЛІПИЙ". Ця мольба явно не хвилювала жителів міста й туристів, які квапливо проходили повз. На якусь мить Енді подумав про те, чого позбавлена ця людина такого чудового дня, і підійшов до жебрака.
- Я не можу дати вам грошей, - пояснив Енді, - оскільки сам кілька місяців без роботи. Але, якщо ви не проти, я можу допомогти вам іншим способом. Я би хотів внести деякі зміни у ваше прохання по допомогу.
Здивований жебрак деякий час вагався, а потім сказав:
- Робіть, що хочете. Але мушу вам сказати, що навряд чи знайдуться слова, які здатні викликати співчуття у жителів цього міста до чергового жебрака.
Енді дописав кілька слів на плакаті й пішов. Через кілька годин він повертався і з задоволенням відмітив, що новий плакат довів свою ефективність у розкритті сердець і гаманців перехожих.
- Справи у вас пішли значно краще, - сказав Енді жебраку.
- Точно, - відповів той, а потім, упізнавши голос, запитав: Що ви зробили з моїм плакатом?
- Я лише додав кілька слів, - пояснив Енді. - Тепер там написано: "Я СЛІПИЙ, А НА ВУЛИЦІ ВЕСНА.. ."

@темы: это интересно